Название: Микробіологія

Жанр: Мікробіологія

Просмотров: 2837


ЛегІонели

Легіонельоз (хвороба легіонерів) — гостра респіраторна інфекційна хвороба, що характеризується гарячкою і враженням органів дихальної системи; супроводжується ускладненнями з боку ЦНС, травного тракту і нирок.

Збудники легіонельозів, серед яких найбільш відомим і поширеним представником є Legionella Pneumophilia, належать до роду Legionella, родини Legionellaceae. До цього роду належать ще вісім видів: L. bozemanii, L. dumofii, L. micdadei, L. gormanii та ін. Історично назва збудників пов'язана з великим спалахом респіраторних захворювань серед учасників з'їзду легіонерів у Філадельфії 1976 року. Ретроспективно були визначені інші спалахи, що спостерігалися 1965 року і раніше, а також спорадичні клінічно виражені і безсимптомні інфекції, що виникали повсюдно упродовж багатьох літ, аж до 1947 року. Випадки захворювання легіонельоз-ною інфекцією зареєстровані в більшості країн Європи, Південної і Північної Америки, в Африці, Азії, Австралії.

Морфологія. Легіонели — це грамнегативні палички довжиною 2—3 і шириною 0,5—0,7 мкм і мають організацію, типову для прокаріот; не утворюють спор і капсул, нерухомі. У чистій культурі представлені коко-, ниткоподібними, бацилярними формами. У патологічному матеріалі являють собою факультативні паразити, що розташовуються як поза-, так і внутрішньоклітинно.

Культуральні та ферментативні властивості. Легіонели культивуються в курячих ембріонах або складних середовищах, збагачених біологічними рідинами, а також у вугільно-дріжджовому агарі.

Ферментативну активність легіонел визначають: желатиназна, оксидазна, ß-лактамазна активність, нездатність утилізувати вуглеводи (крім крохмалю), а також використання амінокислот як головне джерело вуглецю й енергії.

Антигенна структура здається складною. Нині виділені основні антигени — типоспецифічний (складний ліпідно-білковий вуглеводний комплекс) і групоспецифічний (білковий). L. Pneumophilia підрозділяється на сім серогруп.

285

Фактори патогенності. Вірулентність легіонел пов'язують з наявністю в збудника термостабільного ендотоксину, а також з гемолітичною, протеолітичною активністю (стосовно білків сироватки крові людини) і цитотоксичною дією в клітинних культурах.

Резистентність. Легіонели високочутливі до дії багатьох хімічних агентів (хлораміну, фенолу, розчину четвертинного амонію, формаліну і под.); добре зберігаються протягом кількох років при —70 °С, а у водогінній воді — майже рік.

Епідеміологія. До резервуарів інфекції можуть бути належати води замкнутих систем охолодження, технологічних циклів, термальних водойм, промислових і енергетичних об'єктів, водогінного і лабораторного обладнання. Дослідження показують, що найчастіше місцем розмноження легіонел є кондиціонери, компресорні пристрої, душові установки, медичне обладнання для респіраторної терапії.

Дані про механізми і шляхи передачі легіонельозу досить обмежені. Доведено повітряно-краплинний шлях зараження при епідемічних спалахах, більшість яких пов'язана з водяними системами охолодження, під час їхнього функціонування утворюється дрібнодисперсний аерозоль, що містить легіонели.

При групових і спорадичних захворюваннях можливе поширення збудника з аерозолем звичайного душу, побутових зволожувачів повітря, медичного і лабораторного устаткування.

Під час внутрішньолікарняних спалахів спостерігається передача інфекції при респіраторній терапії або аліментарним шляхом.

Нині не існує даних, які підтверджували б контагіозність легі-онельозу, тому ізоляція контактних осіб і медичного персоналу недоцільна.

Легіонели — природні жителі прісноводних водойм. Позитивний симбіоз з деякими бактеріями, синьо-зеленими водоростями, а також здатність легіонел до внутрішньоклітинного паразитизму в найпростіших (амеб, джгутикових) сприяють розмноженню і збереженню легіонел у водоймах.

Патогенез хвороби вивчено недостатньо. Вхідними воротами інфекції є слизові оболонки дихальних шляхів. У результаті загибелі легіонел вивільняється ендотоксин; живі легіонели і продукти їхнього розпаду потрапляють у кров, гематогенним шляхом поширюються по організму, обумовлюючи симптоми інфекційно-токсичного шоку.

Клініка. Відомі такі клінічні форми легіонельозу:

> хвороба легіонерів — важка, гостра пневмонія, описані спорадичні випадки, спалахи захворювань, у тому числі і внут-рішньолікарняні; при етіотропному лікуванні смертність

286

досягає 10—12, при внутрішньолікарняних спалахах — 30— 40\%;

> гострий альвеоліт, що перебігає так само гостро, як і пневмонія, але без осередково-інфільтративних і плевральних змін;

> респіраторна гарячка (гарячка Понтіак) — менш поширена форма, з різною тяжкістю прояву, без летальних кінців, відзначається високою частотою враження (60—100 \%); наносить значні соціально-економічний збитки, тому що всі відомі спалахи мали місце на промислових підприємствах або в установах.

Основний клінічний синдром легіонельозної інфекції обумовлений ураженням респіраторного тракту і представлений трьома формами: гостра пневмонія, гострий альвеоліт і гострий бронхіт. Інкубаційний період триває від 2 до 10 днів.

Хвороба починається гостро. Різке погіршення загального стану супроводжується нездужанням, ознобом, головним болем, інтенсивними болями в м'язах, підвищенням температури до 39—40 °С. При важкому клінічному перебігові гарячка може набути затяжний характер і зберігатися до двох і більше тижнів. Найбільш частим симптомом є кашель, що з'являється в перші 2—3 дні хвороби у 80—90 \% хворих. Проявом важкої інтоксикації організму можуть бути порушення з боку м'язів, кістково-суглобного апарату, ураження нирок, що призводить до гострої ниркової недостатності; часто відмічають розлади шлунково-кишкового тракту (у 23 \% хворих — блювання); порушення з боку ЦНС (запаморочення, безсоння, токсична енцефалопатія, що супроводжуються явищами психозу з порушенням свідомості, маренням, галюцинаціями).

Імунітет. Гуморальний імунітет формується в процесі хвороби. Збільшення титру специфічних антитіл реєструється на шостий день. Серологічним підтвердженням діагнозу є збільшення в чотири і більше рази титру специфічних антитіл у парних сироватках. Рецидиви хвороби не зареєстровані.

Лабораторна діагностика легіонельозу ґрунтується на двох методах: серологічному — використанні реакцій імунофлуорес-ценції, пасивної гемаглютинації, мікроаглютинації, імунофер-ментного і радіоімунного аналізу; бактеріологічному — виділенні культури збудника з крові, мокротиння, сечі та інших біологічних матеріалів.

Діагноз установлюють на значному підвищенні титрів антитіл до легіонел або виявленні методом флуоресціюючих антитіл збудників у легеневій тканині при біопсії або аутопсії і дуже рідко на основі виділення легіонел за життя хворого.

287

Для виділення збудника використовують плевральну рідину, мокротиння, кров. їх безпосередньо висівають у агар Мюллера — Хінтона (з додаванням Ь-цистеїну і заліза пірофосфату), на якому утворюються упродовж 3—5 днів характерні колонії. Збудник росте в присутності 5 \%-вої вуглекислоти. Більш надійне виділення легіонел при зараженні морських свинок з подальшим інфікуванням курячих ембріонів.

Лікування і профілактика. Головним препаратом для етіотроп-ної терапії при всіх клінічних формах легіонельозу є еритроміцин. Перспективними вважають й інші антибіотики групи макролідів та похідні оксихінолінової кислоти: спіраміцин, офлоксацин, пеф-локсацин. Альтернативним препаратом є доксициклін, а при тяжкому перебігу хвороби ефективне поєднання його з рифампіци-ном. Відсутність ефекту від лікування пеніциліном і його напівсинтетичними дериватами, а також цефалоспоринами може служити непрямою діагностичною ознакою легіонельозу.

Профілактичні заходи направлені на зниження концентрації збудників у водних системах шляхів хімічної (хлорування) та фізичної (нагрівання води до 80 °С упродовж доби) дезінфекції. При цьому припустимий рівень концентрації легіонел не має перевищувати 10 КОЕ/л. На промислових підприємствах, атомних і теплових електростанціях, у лікарнях та готелях при наявності систем замкнутого водопостачання їх очищення потрібно проводити не менше двох разів на рік. Специфічна профілактика легіонельо-зу відсутня.

Оцените книгу: Проголосовало: 6 Рейтинг: 4

 

Комментарии:

Комментарий добавил: настя
Дата: 2014-04-15

Нічого такого. Можна було би і більше викласти інформації.

Комментарий добавил: Вікторія
Дата: 2013-05-20

Немає тут нічого цікавого!!!!!!!!

Комментарий добавил: Юлія
Дата: 2012-12-04

Досить не погано, проте інформація не достатньо докладна.

Комментарий добавил: Извращенец-Макс
Дата: 2012-11-28

Спасибо

Комментарий добавил: инна
Дата: 2012-11-07

Да,класс.шпора,я ее еле нашла.

Комментарий добавил: ира
Дата: 2012-03-25

для мед коледжів-клас шпора

Добавление комментария: